Еріх Марія Ремарк - один з найвідоміших письменників “втраченого покоління”. Майстрів пера, що пройшли Першу світову війну, бачили іншу сторону життя. Побачили страх, смерть, несправедливість та змогли передати цей травматичний досвід на папері. Ремарк майстерно вдалося описати звичайних солдатів, що сидять в окопах та намагаються вижити. Про що вони говорять, думають і переживають. Автор глибоко і водночас просто описав досвід здобутий на фронті.
"Хтось нацьковує народ на народ, і люди вбивають — мовчки, слухняно, по-дурному, не розуміючи, що роблять, і не відчуваючи ніякої провини. Я бачу, що найкращі уми людства винаходять зброю й слова, аби це тривало й далі, та ще й у найвигадливіших формах. І разом зі мною це бачать усі люди мого віку, тут і за кордоном, в усьому світі, зі мною це переживає все моє покоління".
"Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них: ми віримо у війну".
"Хлопче, — кажу я до мерця, але вже зовсім спокійно. — Сьогодні ти, завтра я. Але якщо я повернуся звідси, то боротимуся проти того, що зламало нас обох: у тебе забрано життя, а в мене? У мене теж забрано життя. Обіцяю тобі, хлопче. Це ніколи не повинно повторитися".
"Кожен солдат залишається жити тільки завдяки тисячам різних випадковостей".
"Коли я про це думаю, Альберте, — кажу я згодом, перевертаючись на спину, — то мені здається: якби я почув слово „мир" і він справді настав би, то я б учинив щось надзвичайне, бо мені від того слова аж кров шугає в голову".
"Яке ж усе брехливе й нікчемне, коли тисячолітня цивілізація не змогла запобігти тому, щоб пролилися ці річки крові, коли вона допустила існування сотень тисяч отаких катівень. Тільки в госпіталі видно, що таке насправді війна".
"Вітер надії, що летить над згарищами й понівеченими полями, шалена лихоманка нетерпіння, розчарування, болючий жах смерті й незбагненне запитання: „чому?". Чому не кладуть цьому край?".
