Додайте товари до списку бажань
0
Мій кошик
Додайте товари до кошика

Книга "Людська нора, голод і Бог на війні" Пузік Валерій

В наявності
Артикул: 1046158
499 грн
Увійдіть на сайт щоб
додати товар в список бажань
%
Увійти для відображення накопичувальної знижки
Характеристики
Автор Пузік Валерій
Видавництво Vivat
Кількість сторінок 400
Обкладинка Тверда
Мова Українська
Рік видання 2026
Розмір товару 135x205x30
Папір Офсетний
Вага 400
Жанр Поезія
Країна-виробник товару Україна
Країна реєстрації бренду Україна
Ілюстрації Немає ілюстрацій
ISBN 978-617-171-519-6
Опис

Людська нора — Валерій Пузік

«Людська нора» Валерія Пузіка — книга про досвід української піхоти, війну, страх, виснаження та прості речі, цінність яких у мирному житті легко не помітити. Тут війна постає не як низка абстрактних подій і не як героїчна декорація, а як простір щоденного людського існування — серед землі, темряви, очікування, небезпеки й коротких моментів тиші.

Ковток води.

Тепло іншої людини.

Кілька хвилин сну.

Тиша.

Довіра до того, хто поруч.

Пам'ять про дім.

Можливість побачити ще один ранок.

Коли звичний світ руйнується, саме такі речі залишаються найважливішими.

Що таке людська нора?

Нора — це укриття.

Місце, де можна сховатися від того, що відбувається назовні.

Але в книзі Валерія Пузіка це слово набуває значно ширшого значення.

Нора може захистити.

І водночас стати пасткою.

Вона нагадує утробу — тісний простір, у якому людина ніби опиняється поза звичайним світом.

І водночас у ній легко побачити образ могили.

Земля навколо.

Темрява.

Обмежений простір.

Людина всередині.

«Людська нора» перетворює цей конкретний елемент фронтового життя на образ стану, в якому опиняється людина під час війни.

Війна з рівня землі

У центрі книги — українська піхота.

Не далека карта бойових дій.

Не стрілки наступів і відступів.

Не суха статистика.

А людина, яка перебуває безпосередньо там.

На землі.

Під землею.

У холоді.

У спеці.

Уночі.

Під час очікування.

У ті хвилини, коли нічого не відбувається.

І в ті секунди, коли відбувається надто багато.

Такий ракурс змінює сам спосіб говорити про війну.

Велика історія звужується до простору, який людина може побачити перед собою.

День і ніч перестають відрізнятися

Тексти книги складаються з фрагментів, пов'язаних із різними днями та ночами.

Спочатку час ще можна вимірювати.

Сьогодні.

Вчора.

Ранок.

Ніч.

Але поступово звичні межі стираються.

Один день переходить в інший.

Ніч перестає бути часом відпочинку.

Ранок не обов'язково означає початок чогось нового.

Залишається тривале перебування всередині одного стану.

Саме фрагментарна форма допомагає передати досвід, який складно вмістити у звичайну послідовну оповідь із чітким початком, кульмінацією та фіналом.

Страх нікуди не зникає

«Людська нора» говорить про страх без необхідності перетворювати його на слабкість.

Людина на війні може боятися.

Може втомлюватися.

Може не знати, що станеться за кілька хвилин.

Може чекати.

Прислухатися.

Мовчати.

Намагатися заснути.

Піхота в книзі — це передусім живі люди, а не абстрактні образи безстрашних воїнів.

Саме тому поруч зі страхом існує інше.

Здатність залишатися.

Робити необхідне.

Довіряти тим, хто поруч.

І продовжувати жити навіть тоді, коли саме життя стає крихким.

Втома, яку неможливо просто відіспати

Війна змінює не лише думки.

Вона змінює тіло.

Накопичується втома.

Порушується сон.

Зникає звичний ритм.

Тіло пристосовується до холоду, землі, шуму, тісного простору й постійної готовності реагувати на небезпеку.

Тому тілесність у «Людській норі» має особливе значення.

Війна відбувається не лише навколо людини.

Вона проходить крізь її тіло.

Коли вода перестає бути просто водою

У мирному житті безліч речей здаються настільки звичайними, що ми майже перестаємо їх помічати.

Вода.

Тепло.

Сон.

Тиша.

Присутність іншої людини.

Можливість помитися.

Можливість відпочити.

На війні масштаб цінностей змінюється.

Те, що раніше було буденністю, може перетворитися на бажане.

А те, що здавалося надзвичайно важливим у мирному житті, раптом втрачає значення.

Через такі прості речі книга говорить про одну з найбільших трансформацій війни — зміну самої міри важливого.

Людина поруч

На фронті самотність має особливу вагу.

Так само як і присутність іншого.

Того, кому можна довіряти.

Хто перебуває поруч у тій самій землі.

Чує ті самі звуки.

Переживає те саме очікування.

У таких умовах людський зв'язок перестає бути абстрактною цінністю.

Тепло іншої людини може означати буквально тепло.

Довіра — буквально безпеку.

А звичайна розмова — нагадування про світ, який існує за межами війни.

Що війна робить із мовою?

Одна з важливих тем «Людської нори» — мова.

Як говорити про досвід, для якого звичайних слів може бути недостатньо?

Як описати страх?

Виснаження?

Очікування?

Звук?

Тишу після звуку?

Війну неможливо пережити й залишити мову повністю незмінною.

Слова ламаються разом зі звичним світом.

З'являються нові значення.

Інтонації.

Паузи.

Мовчання.

Те, що раніше вимагало довгого пояснення, тепер може вміститися в одне коротке слово.

А деякі речі взагалі складно вимовити.

Фрагменти замість гладкої історії

Форма книги відповідає її змісту.

Це не обов'язково досвід, який можна акуратно розкласти на глави й перетворити на рівну лінію.

Він приходить фрагментами.

Епізодами.

Спостереженнями.

Думками.

Днями й ночами.

Образами, які залишаються в пам'яті.

Така структура створює відчуття безпосередності — ніби текст фіксує не віддалений спогад про війну, а сам процес перебування всередині неї.

Нора як укриття і пастка

У цьому образі закладена одна з головних суперечностей книги.

Людина ховається в землю, щоб вижити.

Земля захищає.

Товща ґрунту між тілом і небезпекою може означати життя.

Але та сама нора обмежує простір.

Відділяє від звичайного світу.

Замикає людину всередині.

Тому вона одночасно може нагадувати сховище, пастку, утробу та могилу.

Місце, де людина рятується.

І місце, з якого хочеться вибратися.

Що залишається від мирної людини?

Війна змінює.

Але що саме вона забирає?

І що, навпаки, робить особливо помітним?

Спогади.

Звички.

Любов.

Страх.

Потребу в іншій людині.

Бажання повернутися.

Надію.

Навіть у просторі, створеному для виживання, людина не перестає бути людиною.

Можливо, саме там це відчувається найгостріше.

Бо коли зайве відпадає, залишаються речі, без яких людське існування неможливе.

Не лише про бойові дії

«Людська нора» — книга про війну, але її фокус не обмежується самим боєм.

Не менш важливим є те, що відбувається між небезпечними моментами.

Очікування.

Мовчання.

Побут.

Втома.

Короткий відпочинок.

Думки про тих, хто далеко.

Спроби втримати зв'язок із життям поза фронтом.

Саме з таких фрагментів і складається досвід війни, який рідко можна передати лише описом бойових епізодів.

Про автора

Валерій Пузік — український письменник, художник і журналіст, у творчості якого досвід сучасної війни займає важливе місце.

У «Людській норі» він звертається до фронтового досвіду через конкретні деталі, людські стани та фрагментарну форму.

Замість дистанційного погляду на війну читач отримує текст, зосереджений на тому, як людина відчуває її безпосередньо — тілом, пам'яттю, мовою та щоденним побутом.

Кому буде цікава книга «Людська нора»

«Людська нора» Валерія Пузіка може зацікавити читачів сучасної української літератури, воєнної прози, документально-літературних текстів та книжок про досвід українських військових.

Це видання для тих, хто хоче читати про війну не лише через хронологію великих подій, а через особистий людський досвід.

Про те, що відчуває тіло.

Як змінюється час.

Що відбувається з мовою.

Чому пам'ять стає особливо важливою.

І що залишається людині, коли простір її світу звужується до кількох метрів землі.

Війна змінює масштаб усього.

Великі речі можуть раптом стати неважливими.

А найпростіші — безцінними.

Ковток води.

Кілька хвилин тиші.

Людина поруч.

Пам'ять про тих, кого любиш.

І ще один день.

«Людська нора» — про простір, у який людина ховається від війни, але з якого вже ніколи не виходить цілком такою, якою була раніше.

Відгуки про товар
Увійти за допомогою
Оцініть товар